ЄВХАРИСТІЯ 1 частина: Союз новий і вічний




Євхаристія

 1 частина: Союз новий і вічний

 

Вступ 

В четвер увечері – день перед своєю смертю – Ісус Христос установив св. Тайну Євхаристії. «І як прийшла година, сів Він до столу й апостоли з ним. І він до них промовив: „Я сильно бажав спожити оцю пасху з вами перш, ніж мені страждати.” Взявши хліб, віддав хвалу, поламав, дав їм і мовив: “Це - моє Тіло, що за вас віддається. Чиніть це на мій спомин.” Так само чашу по вечері, кажучи: “Ця чаша - це Новий Завіт у моїй Крові, що за вас проливається».

 

Наступного дня Ісус на хресті віддав себе самого в жертву за нас. Це союз новий і вічний, підтверджений його Кров’ю. Ісусова смерть на Голготі – це виявлення найбільшої Божої любові до кожного з нас.

 

Пресвята Євхаристія (Св. Літургія) – це безкровна Жертва, це уприсутнення Христової жертви на Голготі. Вона повинна стати центром нашого життя. Для цього потрібно навчитися правильно проживати Св. Літургію. Таїнство, з яким зустрічаються християни у св. Тайні Євхаристії, повинно перетворювати їх в нову людину: тут вони приймають нове серце і нового духа, тут вірою з’єднуються з Христовою смертю, переживають Його воскресіння як своє, і з’єднуються з Христом у Св. Причасті. Отож тут здійснюється: «Хто їсть моє Тіло і п’є мою Кров, в мені перебуває і Я в ньому» (Ів. 6, 56). Якщо не має цього конкретного переживання Євхаристії, то ця Тайна набирає світського духа і зводиться лише до обрядовості.

 

В Євхаристії ми переживаємо єдність з Христом. Бог хоче вчинити нас святими. Що таке святість? Багато хто скаже: «Святість не для мене, це тільки для окремих винятків, для людей, які до цього були покликані». Однак Ісус каже, що ми всі покликані до святості, а в посланні до Євреїв написано, що без святості ніхто не побачить Господа (пор. Євр. 12,14). Святість – це бути відділеним для Бога. Однак це не означає, що людина залишиться такою, якою була, і буде т.зв. служити Богові. Це означає цілковите зречення самого себе, своєї волі, своїх планів, своїх уяв і т.п. – «щоб ми вже не жили для самих себе, але жили для Христа, задля нас розп’ятого і воскреслого» (молитва при переміненні дарів зі Служби Божої лат. обряду). Перший крок до святості – цілковито віддатися Богу. Це віддання себе необхідно у всіх ситуаціях життя відновлювати, актуалізувати і поглиблювати. Сама людина, без Божої ласки, нездатна на це, але не треба боятися, що Бог нам цієї ласки не дасть. Адже Він сам сказав: «Будьте святі, бо Я святий» (І Пт. 1,16). Отож цілковита відданість Богові дуже необхідна. Також потрібно знати, що це конкретно означає і як конкретно цю відданість реалізувати. Без віддання себе Богові неможливо любити ні Бога, ні ближнього. Отже відданість є необхідною передумовою любові і власне – вже самою любов’ю!

 

Укладання союзу

Євхаристія – це союз новий і вічний. Для укладення будь-якого союзу потрібно, щоб були дві сторони. Однією стороною є Ісус, який цілковито дався нам, а другою маєш бути ти – на Його «так» відповісти також своім «так». Для порівняння можна взяти укладення подружнього союзу. Не вистачить, що наречений перед вівтарем скаже своє «так», бо якщо наречена мовчить, то шлюб є недійсний і зовсім не був укладений!

 

Бог вже у Старому Завіті уклав союз із своїм людом. При укладенні союзу з Авраамом була необхідною смерть. Її символізувало декілька вбитих тварин. Чому жертва тварини була необхідною? Чому це було єдиним способом укладення союзу? Тому що жертва символізує смерть кожної зі сторін союзу. Авраам проходив між частинами вбитої тварини. Одночасно пройшов і Господь: «Тим часом зайшло сонце і стало дуже темно... і світич полум’яний пройшов між розтятими частинами. Того дня зробив Господь союз з Авраамом» (Бут. 15,17-18).

 

Проходження між частинами, а також ті частини вбитої тварини, властиво, означали: «Це є моя смерть. Ця тварина померла замість мене. Я мав померти, а вона померла замість мене. Тепер, коли я вже в союзі, то не маю права жити для себе». З цього зрозуміло, чому біблійні мови – єврейська та грецька, не роблять різниці між союзом і заповітом. В посланні ап. Павла до Євреїв сказано, що смерть є необхідною (Євр. 9,16-17). А щодо заповіту, то потрібно доказати смерть того, хто його склав. Тільки після смерті заповідача заповіт набирає сили. Однак він не дійсний, доки живе той, хто його уклав.

 

Смерть жертвуваної тварини була фізичною, але символізувала інший вимір смерті того, хто приносив жертву і проходив між її частинами. Той, хто так робив, від цього моменту зрікався права жити для себе. Коли сторони союзу проходили між частинами жертви, то цим, власне, говорили: «Якщо буде потрібно, то й життя віддам за тебе. Від сьогодні твої інтереси мають першість над моїми. Якщо я матиму щось, чого ти будеш потребувати, а ти цього не матимеш, то те, що маю, є твоє. Я вже не живу сам для себе, а для тебе!».

 

Смерть жертви означала смерть того, хто за її посередництвом входив у союз. Тварини, які Мойсей приносив у жертву, лише нагадували Ізраїлеві, що союз стає дійсним тільки через смерть! Ці жертви були прообразом іншої Жертви, яка, однак, ще не була принесена. На противагу цьому, Ісусова смерть на хресті була заступницькою! «І був розп’ятий за нас за Понтія Пилата...» (Символ віри).

 

 



Создан 16 июн 2017